У 1969 р наш храм відвідав Владика Феодосій ( Процюк) священнослужитель з величезним духовним багажем. в кількох словах розповімо про нього нашим парафіянам.
Народився 7 січня 1927 року в селі Топольно (нині Рожищенського району Волинської області) в сім’ї диякона-псаломщика, згодом митрофорного протоієрея Івана Семеновича Процюка (1883-1967), священика кафедрального собору р. Полтава та настоятеля Хрестової церкви при архієрейському будинку. Сім’я жила бідно. За спогадами майбутнього єпископа: «білий хліб був у нас вдома на свята, часто не могли заплатити податки, в тому числі і в консисторію, тому переїжджали з місця на місце». Два брата Ігоря Процюка теж стали священиками.
2 грудня 1962 року хіротонісаний в єпископа Чернігівського і Ніжинського. Чин хіротонії здійснювали: Патріарх Московський і всієї Русі Алексій I, Католикос-Патріарх всієї Грузії Єфрем II, митрополит Ленінградський і Ладозький Пимен (Ізвєков), архієпископ Ярославський і Ростовський Никодим (Ротов).З 30 березня 1964 року — єпископ Полтавський і Кременчуцький.7 жовтня 1967 року призначений єпископом Чернівецьким і Буковинським.З 2 лютого 1972 року — єпископ Смоленський і В’яземський.
7 вересня 1977 року возведений у сан архієпископа.
З листопада 1979 року — магістр богослов’я.
З 9 по 20 жовтня 1980 року у складі паломницької групи Московського Патріархату відвідав Св. Гору Афон.
У 1984 році (6-21 липня) з паломницькою групою Руської Православної Церкви був у поїздці на Св. Землю.
26 грудня 1984 року призначений архієпископом Берлінським і Середньоєвропейських, Екзархом Середньої Європи
29 липня 1986 року звільнений від управління Середньоєвропейської Екзархатом і призначений архієпископом Омським і Тюменським. Сам він згадує, що його «до глибини душі зворушило щире, добре ставлення духовенства, мирян, які в пізню грудневу ніч зустрічали мене — приїхавшого архієрея. І я тоді глибоко жалкував і каявся, що шість місяців відтягував поїздку, боявся Сибіру». В єпархії на цей момент було всього 13 парафій.
Визначенням Священного Синоду від 25 січня 1990 року іменований архієпископом Омським та Тарским.
23 лютого 1997 року возведений у сан митрополита.
На засіданні 12 — 13 березня 2002 року, розглянувши рапорт про почислении на спокій, згідно зі Статутом Церкви та у зв’язку з 75-річчям з дня народження, Священний Синод постановив просити продовжити його архіпастирське служіння на Омської кафедрі.
Рішенням Священного Синоду від 27 липня 2011 року почислен на спокій з вираженням подяки «за багаторічні труди по відродженню Омської єпархії, що виразилися у відкритті та будівництві нових храмів і монастирів»
Нагороди
Орден Пошани (25 січня 2008)
Орден преподобного Серафима Саровського II ст. (2007)[2]
Орден преподобного Сергія Радонезького I ст. (2010)
Орден святого рівноапостольного великого князя Володимира I—II ст.;
Орден преподобного Сергія Радонезького II—III ст.;
Орден святого благовірного князя Данила Московського II ст.;
Орден святителя Інокентія, митрополита Московського і Коломенського II ст.;
Орден Гробу Господнього Єрусалимської Православної Церкви;
Орден св. рівноап. Марії Магдалини Польської Православної Церкви